Запорожан: "Цього сезону ніхто не може грати суто на класі"



Контакты клуба

Адреса
:ФК Олександрія, 28001, Кіровоградська обл,
 м.Олександрія,

вул. Шевченка, буд.58-Б
Телефон: (05235) 9-06-09
Факс: 9-09-09; 9-06-09
E-Mail:pfc-alexandria@rambler.ru
Назва клубу:ФК Олександрія
Сайт клубу:http://www.fco.com.ua/
Назва команди:ФК "Олександрія"
Скорочена назва:ФКО
Яндекс.Метрика Читать: https://novostig.ru/
Лідер ПФК Олександрія в розмові з Football.ua підвів підсумки першого півріччя сезону для себе та своєї команди.
Андрій Запорожан, фото Артура Валерка, Football.ua АНДРІЙ ЗАПОРОЖАН, ФОТО АРТУРА ВАЛЕРКА, FOOTBALL.UA17 ДЕКАБРЯ 2013, 07:29
Капітан олександрійської команди Андрій Запорожан разом зі своєю командою цього року пережив чимало цікавих подій. Тут і яскраві перемоги в першій лізі, і гідний виступ в кубку, де олександрійці лише в екстра-таймі поступилися гранду вітчизняного футболу – Металісту. Мали місце, звичайно, і розчарування. Однак якщо розглядати першу частину сезону як плацдарм для подальшого розвитку, то ПФК Олександрія провела гідне півріччя. З другого місця, де команда знаходиться на проміжному фініші, навесні можна буде вести серйозну боротьбу за підвищення в класі. Якщо буде таке завдання, звісно.
 
– Андрію, найперше питання – чи сформульоване на сьогоднішній день конкретне турнірне завдання для вашої команди?
 
– Конкретного завдання поки немає. Нас націлюють на те, що треба старатися вигравати кожну гру…
 
– А якщо говорити загалом про перше півріччя сезону – задоволені місцем, котре ваша команда посідає після першої частини сезону? Команда з таким підбором гравців, як у вас, здається, здатна й на більше…
 
– Мали місце й елементарне невезіння, й місцями брак досвіду, хоча загалом у нас досвідчений і гарно укомплектований склад. Всього потроху. Але якщо в першій частині сезону й чогось не вистачало – значить, ми будемо готуватися під час зимових зборів і приділяти увагу вдосконаленню нашої гри. Будемо серйозно налаштовуватися на весняну частину сезону.
 
– Влітку в команду повернувся Володимир Шаран. Як колектив сприйняв повернення головного тренера? Які були перші слова Володимира Богдановича на перших командних зборах?
 
– Настрій у нас всіх чудовий, робочий. Сприйняли його повернення позитивно і з ентузіазмом. Він з першої зустрічі націлив нас на те, що нам треба стати дружним колективом, де усі б грали один за одного. Працюємо ми всі с повною віддачею, розуміючи всю відповідальність. І навіть Володимир Богданович відзначає, що задоволений тим, як ми працюємо на тренуваннях.
 
– Нинішній сезон, за оцінками фахівців, один із найцікавіших. Передовсім, завдяки рівності учасників, що забезпечує нас низкою непередбачуваних результатів. Та й прохідних матчів практично немає, вам не здається?
 
– Однозначно можу сказати, що таких матчів не було. Грати важко, у кожному поєдинку суперники налаштовуються на серйозну гру. Тому суто на класі ніхто не може собі дозволити грати.
 
Якщо минулого сезону було тільки 2-3 команди, які ставили перед собою високі завдання, а ще кілька команд мали серйозні проблеми, то зараз всі рівні й куди не приїдеш – до лідера чи до аутсайдера – на тебе все одно чекає бій.
 
– Ваша команда досягнула справді хорошого проміжного результату, однак незвично мало очок Олександрія набрала в гостях – лише біля третини. Чому так?
 
– Ну, на виїзді завжди грати важче, адже вдома нас підтримують вболівальники. Ви ж бачите: у нас люди люблять футбол і коли ми граємо на своєму полі, то маємо серйозну підтримку. До речі, коли виїзди ближні, то наші прихильники їдуть підтримувати Олександрію – тоді грати значно приємніше.
 
– У таких команд, як ваша, є іще одна проблема: на них завжди налаштовуються особливо, адже вбачають у них фаворита, «подразника»…
 
– Однозначно. Команди, які знаходяться нижче за нас, налаштовуються на нас, як на останній матч. Чесно кажучи, ми так само налаштовувалися на Металіст, коли нас звів жереб у кубку.
 
– До речі, зі сторони здається, що той матч зіграв проти вас. Ви віддали багато сил у матчі з харків’янами і після того й у чемпіонаті пережили невеликий спад…
 
– Може, так і є, тому що на той час через погоду було дуже важке поле, до того ж, ми зіграли з Металістом 120 хвилин. Сил віддали багато, а в підсумку поступилися.
 
– Ну, все одно, хай навіть підсумковий результат – 1:4 – не радує, однак протриматися півтори години проти віце-чемпіона України команді із першої ліги почесно. Який план був на матч? Скажімо так, що мало статися, щоб ви все-таки обіграли Металіст?
 
– По-перше, Володимир Богданович нам сказав, що на цю гру нас навіть не треба налаштовувати – ми прекрасно розуміли, який суперник до нас приїжджав, і мали бажання грати одне за одного і за честь нашого клубу. До того ж, ми гарно вивчили можливості суперника і все-таки певні проблеми змогли їм створити, хоча й поступилися. Рівень Металіста – європейський…
 
– У центрі поля вам протистояли авторитетні футболісти. Цікаво було грати проти таких класних суперників? Відчули цей самий клас, який і відрізняє першу лігу від найвищої?
 
– Так. Швидкість мислення, висока культура пасу – усе це у харків’ян на найвищому рівні. Ми можемо бути задоволені, що проти такої команди змогли зіграти достойно.
 
– У першій лізі є команди, котрі організовують свою гру так, що з ними грати приємно?
 
– Якщо чесно, за організацією гри найбільше сподобався Олімпік. Це дійсно добротна команда, з якою важко грати. Сталь додав би до цього списку. Важко нам гралося й із Нафтовиком-Укрнафтою та Миколаєвом, правда, там ще й поля були важкі, що створювало додаткові проблеми. Загалом, повторюся, зараз у першій лізі всі команди рівні, і нема такого, щоб можна було вийти проти суперника й, відбувши номер, отримати результат.
 
– Напередодні нашої розмови довелося поспілкуватися із кількома фахівцями, й вони одноголосно визнали, що найкращий свій матч Олександрія зіграла в Алчевську. Чому так: це ви на Сталь особливо налаштовуєтеся, чи суперник сприяє тому, щоб гра проти нього була цікавою й драматичною?
 
– Ні, в жодному випадку не йде мова про налаштування – ми на всіх суперників однаково налаштовуємося. Просто є команди, які самі грають і комусь грати не дають. А багато інших суперників грають на відбій, на руйнування, що не сприяє красивій грі, котра подобається вболівальникам.
 
– По грі все було дуже красиво. Можна стверджувати, що саме в цьогорічних матчах зі Сталлю ви продемонстрували свій фірмовий футбол?
 
– Напевно, так. В останньому матчі суперники також рано забили, нас це підштовхнуло до активніших дій. І в підсумку наша команда зіграла злагоджено, задіявши свої можливості.
 
– Цього сезону, до речі, в команду повернувся не тільки Шаран, а й Сидоренко, Старенький, Шевченко, котрі пробували сили в інших клубах. Їх не вистачало раніше? Якби той же Шевченко повернувся раніше, було б більше голів?
 
– Не стану принижувати інших гравців: у нас є хороші форварди – і Юра Коломоєць, і Рома Локтіонов. Просто коли приходить такий майстерний футболіст, як Слава, це додає конкуренції. А саме конкуренція в футболі – «двигун прогресу». Тому для нашого колективу важливий кожен футболіст. Усі працюють над тим, щоб забити найпотрібніший – переможний – гол.
 
– Пропоную поговорити про вас. Ви також забивали цього сезону, у тому числі – своїм фірмовим ударом зі штрафного. А ще умієте взяти участь в зразковій темповій атаці, як та, котра завершилася навесні феноменальним голом в ворота Зірки. Що вам приносить найбільше задоволення: власний гол, чи от така прекрасно підготована й реалізована атака, у котрій ви берете участь разом із одноклубниками?
 
– Не став би розділяти функції на улюблені й не улюблені: приємно, коли твоя команда забиває, перемагає, досягає успіху. Головне – результат. Коли його досягаєш, радість можна розділити зі всією командою.
 
– Окрім традиційного обласного дербі проти Зірки, нині ви маєте ще й районне дербі у першій лізі. УАК – сильний новачок, якщо ви їх не змогли обіграти?
 
– Ну, ми налаштовувалися, як на звичайний матч. Наші клуби представляють один район, наш президент добре знає цей клуб. Хотіли виграти, але, на жаль, у нас не вийшло – у підсумку зіграли внічию. Я не сказав би, що УкрАгроКом – слабка команда, тому з нічиєї трагедії не робимо.
 
– До речі, ви з УАКом ділите стадіон. Газон витримав подвійне навантаження?
 
– Порівняно з газонами, на яких нам приходилося грати на виїзді, наше поле завжди було у хорошому стані. За це хочеться подякувати працівникам нашого клубу.
 
– Що скажете про президента вашого клубу? У спілкуванні із Сергієм Кузьменком переконалися, що він є справжнім прихильником футболу?
 
– Він дуже емоційний і відданий шанувальник футболу. У матчі першого туру ми програвали суперникам у два м’ячі, але в підсумку виграли 4:3. Коли він після матчу до нас зайшов, то сказав, що уже збирався йти по валідол, наскільки складним був цей матч:) Він переживає за наші результати, постійно спілкується з хлопцями, приїжджає навіть на тренування.
 
– Ви уже п’ять років в Олександрії. За цей час ви стали одним із лідерів команди. Зізнайтеся, на вулицях олександрійці впізнають?
 
– Так! Буває, що просто посеред вулиці люди підходять, або й у магазині. Коли ми програємо – запитують, чому так сталося. Коли виграємо – діляться враженнями. Діти та молоді футболісти, які займаються в нашій академії, просять автографи та знімок на пам’ять.
 
– На ваших очах багато що змінилося тут, в клубі. Той же Будинок футболу побудували. Доводилося у попередніх клубах таке зустрічати?
 
– Я думаю, що в першій лізі навряд чи у когось є ще такі умови для тренування й гри. У нас два поля тренувальних, ігрове, база, Дім футболу, класний стадіон – все на рівні.
 
– Звернув увагу, що ваші колишні клуби – Борисфен, Борекс-Борисфен, Дністер, Енергетик – нині уже зникли з футбольної карти України. Як спинити цей процес зникнення клубів? Ви, як футболіст, у чому вбачаєте вихід із цієї ситуації?
 
– Мені важко судити – я не функціонер. Але мені здається, що треба підтримувати тих зацікавлених, небайдужих людей, які готові вкладати свої гроші в розвиток команд, стадіонів, ДЮСШ. Треба, щоб було бажання й гроші розвивати футбол.
 
– Ви – майстер спорту міжнародного класу, двохразовий переможець Всесвітньої Універсіади. Часто згадуєте ті перемоги?
 
– Згадую часто й із хорошими емоціями. У мене багато друзів, з якими ми перемагали у Таїланді та Сербії. І зараз підтримую стосунки із керівниками студентського футболу – Олегом Первушкіним, Володимиром Лозинським, котрий був головним тренером нашої збірної на тих переможних турнірах. Багато хлопців грають у першій лізі й на більш високому рівні – Башлай в Титані, Монахов в Запоріжжі, Старгородський в Арсеналі. Всі вони грають в футбол, і якби нас усіх зібрати – то у відпустці ми б ще гарно побігали:)
 
– Цього року студентська збірна України також брала участь в Казанській Універсіаді, однак не змогла повторити ваших досягнень. Чому так – у нас зміна поколінь, чи суперники тепер інакше сприймають нашу збірну?
 
– Напевно, вони й справді ставляться до нас з великою повагою й підвищеним інтересом. Та й треба враховувати, що ми вигравали турніри стабільним складом, у якого був сформований міцний «кістяк». Тепер же поїхали інші хлопці, яким ще, можливо, треба зігратися між собою. Хоча я, наприклад, ще міг поїхати на турнір, однак мене клуб не відпустив.
 
– Я знаю, що неодноразово до вас проявляли інтерес клуби прем’єр-ліги – зокрема, Карпати й запорізький Металург. Чому не вдалося туди перейти і чи сподіваєтеся ще дістатися до елітного дивізіону?
 
– Дай, Боже, поставлять нам завдання – і з Олександрією потрапимо! Наша команда заслуговує на це. Щодо варіантів продовження моєї кар’єри, то різні траплялися. В Карпатах я пройшов перегляд, однак тоді клуб віддав перевагу іншому гравцеві – придбав білоруса Юревича, який пізніше перейшов у БАТЕ. А в Запоріжжі не вийшло, бо там була своя ситуація в клубі, й тренер, який нас запрошував, також залишив команду.
 
– Взагалі, ви дебютували у вищій лізі ще 10 років тому в складі Борисфена. Але ваш шлях у футболі, наскільки я знаю, почався з Одеської області…
 
– Так, я починав грати у Овідіополі. Моїм першим тренером був Василь Ущаповський – відомий овідіопольський тренер, який пізніше очолював професіональну команду Дністер. Потім я займався у школі одеського Чорноморця, де моїм тренером був Георгій Бурсаков. Далі я потрапив у Щасливський спортінтернат, де з моїм роком спершу займався Негода, а потім – Варениця. У Борисфен я потрапив, коли там головним тренером був Сергій Юрійович Морозов. Грав також за Борисфен-2, Борекс-Борисфен, який тоді очолював Степан Матвіїв. У нас була дуже хороша команда. Я живу у Борисполі, тому часто зустрічаюся із хлопцями, з якими ми тоді грали. Зараз в Олександрії я граю із Шевченком, який також грав за Борисфен. А коли буваю тут, на Київщині, то зідзвонюємося, спілкуємося із хлопцями – Смальком, Бідненком, Наконечним, Стоянами, Литовчаком та всіма іншими – і інколи граємо в футбол для свого задоволення.
 
А пізніше я пограв за Дністер – у команді рідного міста провів три місяці в оренді. А потім повернувся до Борисфену, який, на жаль, уже мав певні проблеми. Згадую бориспільську команду з великою симпатією – у нас був прекрасний колектив. Для мене це рідна команда, у якій я виростав із цими хлопцями. Вони були трішки старші за мене, тому вчили, як жити далі:)
Після Борисфена грав за Енергетик – там був мій хороший знайомий по Борисфену Вася Качур. А зараз у Ниві грає Коля Лазорик, якого я також добре пам’ятаю по бурштинській команді.
 
– П’ять років тому ви перейшли в Олександрію. Згадаєте, як отримали це доленосне запрошення?
 
– Мені запропонував перейти в цю команду Богатир. Я знав Костю Сосенка, працював з ним, і він як агент влаштовував цей перехід.
 
– Велику роль в становленні спершу Поліграфтехніки, а потім і Олександрії, відіграв Микола Лавренко.
 
– Микола Миколайович – дуже хороша людина. Він мені в житті багато чим допоміг. І зараз, коли він уже передав свої повноваження в клубі, він на наші матчі приїжджає. Коли ми з Динамо-2 грали – приїздив, цікавився нашими справами. Не забуває…
 
– Нині ви стали одним із гвардійців олександрійської команди. Чого побажаєте своїм товаришам по клубу, вболівальникам?
 
– У першу чергу, хочеться побажати здоров’я і всього найкращого. Щоб усі ми об’єдналися навколо однієї мети й здобули чимало значних досягнень, радували наших вболівальників. Хай нас наші прихильники підтримують, а ми будемо старатися для них вигравати!
 
Артур Валерко, Football.ua


Тренерский штаб Александрии

Главный тренер

Шаран Володимир Богданович

18.09.1971

Старший тренер

Гура Юрій Володимирович

08.08.76

Тренер

Первак Віталій Миколайович

15.08.1970

Тренер

Чернишенко Вадим Павлович

17.07.1974

Тренер

Лактіонов Сергій Володимирович

03.10.1967

Тренер вратарей

Ковтун Андрій Олександрович

28.02.1968

ФК Александрия - неофициальный фан-сайт